Програма для сліпих скрін-рідер за допомогою брайлевського дисплея і синтезатора мови дозволяє мені адаптувати будь-який текст icon

Програма для сліпих скрін-рідер за допомогою брайлевського дисплея і синтезатора мови дозволяє мені адаптувати будь-який текст


НазваПрограма для сліпих скрін-рідер за допомогою брайлевського дисплея і синтезатора мови дозволяє мені адаптувати будь-який текст
Дата конвертації27.06.2015
Розмір37.64 Kb.
ТипПрограма
скачати

Геннадій ГОРОВИЙ:

УКРАЇНА” ГАРТУЄ ІНВАЛІДІВ ДЛЯ ПОВНОЦІННОГО ЖИТТТЯ”

ЛЮДИ І ДОЛІ
Четвер, 08 жовтня 2009 14:21

Ігор ОЛЕКСАНДРОВ, журналіст
Доведено, що незрячі люди мають незвичайні унікальні здібності. До таких можна віднести й Геннадія Горового. Поет, прозаїк, журналіст - це все про нього. Бачили б ви, з яким бажанням, енергією і натхненням ця молода людина вчилася в Університеті “Україна”! Починав Геннадій здобувати вищу освіту за спеціальністю “Видавнича справа та редагування” - отримав “червоний диплом” спеціаліста і продовжив навчання за фахом “Журналістика”. Він брав активну участь у громадському житті університету, в роботі літературного гуртка “Горлиця”. В університетській газеті друкувалися його вірші, оповідання і статті. До речі, Геннадій Горовий – співавтор тексту гімну Університету “Україна”. З 2008-го року він – член Національної спілки письменників України.

- Минув рік, як ви закінчили навчання в Університеті „Україна”. Не сумуєте за студентськими часами?

- Звичайно, час навчання у Відкритому університеті розвитку людини „Україна” – це певний життєвий досвід. Це не тільки отримання знань. Це й чисто людські стосунки. Адже Університет „Україна” дуже багато робить для людей із обмеженими фізичними можливостями. Власне, він їх гартує для повноцінного життя у суспільстві. За час навчання в університеті я, наприклад, повністю оволодів комп’ютером і розбираюсь у ньому не гірше багатьох зрячих людей. Спеціальна програма для сліпих – скрін-рідер – за допомогою брайлевського дисплея і синтезатора мови дозволяє мені адаптувати будь-який текст...

- Які маєте досягнення на поетичному поприщі?

- Моя остання збірка вийшла у жовтні минулого року. Редагував її Дмитро Чередниченко, керівник Всеукраїнського літературного об'єднання “Радосинь”, що діє при Національній спілці письменників України. Збірка має назву “Треба ж так!...”, і включає в себе поезії для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

Також я брав участь у підготовці колективних поетичних збірників. Це і минулорічний літературно-мистецький альманах Київщини “Буква”, куди увійшли мої поезії, й антологія, присвячена голодомору 1932-33-го років – до неї були включені два моїх оповідання. Обидві книги видані Київською обласною спілкою письменників. До речі, Київська обласна письменницька організація займається не тільки виданням книжок, а й проводить різноманітні заходи, зокрема, щорічний фестиваль “Веселки над Київщиною”. Він проходить кожного року в іншому районі. В цьому році фестиваль проходив у Яготинському районі. Долучився до нього і я – відвідував сільські школи, виступав разом із колегами як перед молодшими дітками, так і перед старшокласниками. Ті кілька днів надали мені натхнення на місяці, а спогадів - на роки.

Ну, це, так би мовити, з літературного життя. Є дещо цікаве з мого позалітературного буття... Перше, що спадає на думку, це, звичайно ж, проект “Світло для друга”, задуманий і втілений у життя журналісткою Ольгою Івановою. Аналогів цьому проекту, здається, не було не тільки на пострадянському просторі, а й взагалі у світі...

- Дуже цікаво. Розкажіть, будь ласка, про цей проект докладніше.

- Восьмеро зрячих і восьмеро тотально незрячих молодих людей спустилися у печери “Млинки”, що в Чортківському районі Тернопільської області. Спустились, аби пройти кількома маршрутами, які долають лише професійні спелеологи. Власне, самих маршрутів було два – на більше нам часу не вистачило. Але вражень і так було більше, ніж досить.

Обидва маршрути тривали приблизно по дві з половиною години. Не менше 80 відсотків маршрутів нам доводилося рухатись або у напівзігнутому положенні, або на всіх чотирьох, чи навіть по пластунськи! Пікантності ситуації додавало й те, що наші зрячі напарники, щоб урівнятися з нами, одразу, як зайшли до печер, повимикали свої ліхтарі й увімкнули їх аж годин за 15 по тому... В цілому ми провели під землею близько доби. Це було незабутньо!

- Ви ж могли заблукати!

- Запросто могли! Коли б не допомога професійних спелеологів. А їх серед наших восьми зрячих було аж четверо, головним із яких був голова місцевого спелеоклубу Володимир Снігур. Він настільки добре орієнтувався в печерних лабіринтах, що міг вести нас хоч зі світлом, хоч без нього.

- А ви самі, часом, не думаєте заснувати якийсь цікавий проект?

- Все можливо. Тим паче, що ідея існує. От тільки для втілення ідеї потрібно ще самому добре підготуватися. Якою б гарною не була споруда ідеї, вона не витримає першої ж бурі негараздів, якщо її зведення відбувалося на ненадійному фінансовому фундаменті...

- Ви мешкаєте в районному центрі Обухові. З чого складається „середньостатистичний” день Геннадія Горового?

- Тричі на тиждень я відвідую спортзал. Тренажери, штанги і таке інше... На кожне заняття відвожу собі близько двох годин. В інші ж дні або пишу – поезії, прозу, статті, або готуюсь до виступів чи виступаю в дитсадках, школах, бібліотеках, на святах, приурочених якійсь даті або просто на якихось письменницьких зборах. Про відпочинок теж не забуваю. У вільні хвилини слухаю книжки або музику, спілкуюся з друзями. Або комусь чимось допомагаю. Допомога людям, якщо це йде від серця, теж може бути непоганим заняттям...
І пробудилась духу сила,

Нудьгу серпом ураз скосила.

Бурхливо мозок щось мізкує,

У венах кров конем гарцює.

Повсякденності сміття

Вимітається з життя.
Інтернет-видання «Трибуна «України»
Поделиться:





База даних захищена авторським правом ©unikum.asyan.org 2015
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи