Ольга каленська, студентський Медіа-центр Університету «Україна» анатолій урбан: «і щоб душа надіями жила…» icon

Ольга каленська, студентський Медіа-центр Університету «Україна» анатолій урбан: «і щоб душа надіями жила…»


НазваОльга каленська, студентський Медіа-центр Університету «Україна» анатолій урбан: «і щоб душа надіями жила…»
Дата конвертації27.06.2015
Розмір64.55 Kb.
ТипДокументи
скачати

Ольга КАЛЕНСЬКА,

студентський Медіа-центр Університету «Україна»
АНАТОЛІЙ УРБАН: «І ЩОБ ДУША НАДІЯМИ ЖИЛА…»
Нещодавно в Університеті «Україна» за сприяння директора бібліотеки Ніни Колесникової відбувся поетичний вечір, присвячений 75-й річниці з дня народження поета Анатолія Урбана «І щоб душа надіями жила…»

У цій людині вживаються талант митця, безмежна любов до батьківщини, глибоке розуміння світу, мудрість і янгольська скромність. Він − учитель, журналіст, поет, редактор, автор збірок «Вишневий цвіт», «Добрий слід на землі». Усі ці амплуа протягом життя лише доповнювали одне одного. В Університеті «Україна» Анатолій Адольфович працює вже десять років, увесь цей час редагує університетську газету, праці викладачів, тези, статті студентів.

Його поетична збірка «Добрий слід на землі» – відкрита, не завуальована автобіографія, при читанні якої виникає щемливе відчуття духовної близькості з автором. У її невеличких шести розділах умістився цілий духовний світ: теплі спогади про дитинство й домівку, перше кохання, повернення додому й сум утрат, відчуття єдності з народом і віра в ідеали народовладдя.

Ліричний герой у вірші «Лиш треба, щоб людьми всі стали люди» (До чотиріччя Майдану) звинувачує у байдужості до розвитку національної свідомості. Він засуджує соціальні верхи за їхню байдужість до життя народу, не цураючись простих, зрозумілих слів: «… Але насправді сталось зовсім інше, / Одні лиш обіцянки, балачки, / Народ живе не краще, а все гірше, / Зате жирують крадії меткі…»

Проблема меншовартості, яка так і чалапає за нами з одного століття в інше, також потрапляє у поле зору автора. З його уст лунає актуальне запитання до співвітчизників: «… І підлоти та бруду більше стало, / Чомусь нема кому їх зупинить, / А ми? Та голови понахиляли, / Вважаєм, що ще можна потерпіть. / Терпіть? Хіба до цього нам звикати, / Було таке в далекі дуже дні… / То вже чого нам треба дочекатись, / Щоб ми сказали своє мужнє: «Ні!..»

Ліричний герой усе ж сподівається на краще, завершуючи вірш оптимістичними рядками: «…Все ж віриться: недовго таке буде, / І негараздів, бід минеться плин, / Лиш треба, щоб людьми всі стали люди / І дружно піднялися із колін».

Мова віршів милозвучна й наповнена різноманітними епітетами, метафорами, колоритними фразеологізмами: «Життя прожить – не поле перейти, / Зіб’єш не раз до крові собі ноги…», «… Хіба так важко зрозуміти / Сім’ї нема, горшки побито…» Автор активно застосовує й традиційні образи (солов’ї, зорі, місяць, вишні тощо), на творчій практиці доводить вічну молодість мистецтва.

Уся поезія Анатолія Урбана є душевною сповіддю людини з народу. Вона вражає своєю простотою, щирістю, художньою довершеністю, присутністю народнопісенних епітетів і порівнянь, змістових повторів. Невипадково багато віршів поета, особливо тих, що розповідають про кохання, покладено на музику.

Анатолій Урбан любить свою країну, поважає кожну людину, кожну дитину і дякує жінкам, без яких на світі не було б життя. Третина його віршів присвячені жінці! «… На жінку світло поглядаю, / Милуюсь нею потайки, / Що ж дивного – це відчувають, / Мабуть, усі чоловіки…»

За будь-яким віршем проступає образ людини, кровно пов’язаної зі своєю країною. Це творіння, через яке проступає митець.

***

Розпочала вечір Анжеліка Логвинчук – бібліотекар абонементу правознавства. Вона продекламувала вірш «Добрий слід на землі». Бібліограф Наталя Панасюк підготувала книжково-ілюстративну виставку за творами А. Урбана «Щирих почуттів велика й ніжна сила». Справжні чоловічі почуття донесли до нас Віталій Бонар (співробітник бібліотеки) та Сергій Подиман (інспектор охорони) разом із віршами «І знов я тут», «Роки летять». На вечорі виступили також Віталій Карпенко (завідувач кафедри журналістики), який певний час навчався разом із ювіляром, академік, поет-аматор Станіслав Забара, Ганна Нікуліна, яка привітала іменинника як голова профспілки університету.

Більш яскравим свято стало завдяки пісенному блоку, який представив Руслан Іщенко, молодий викладач університету. Він виконав романси «Стали рідними очі карі» та «Біля двору знов розквітли вишні». Чудова гра на гітарі, прекрасний голос і слова, які розпалюють душу…

Ще 20 років тому вірші поета привернули увагу композиторів. Першу пісню «Ви любов бережіть» почули у Володарці. Навіть досі цей весільний вальс можна почути на святах, весіллях, які справляють у Київській області.

Не залишили байдужими вірші Анатолія Урбана й відомого на Кіровоградщині композитора Віктора Терещенка. Їх виконують заслужені артисти України, зокрема, Світлана Мирвода. Пісню на вірші А. Урбана, музика Ігора Саїка, ми почули у виконанні Світлани Дутко.

***

Серед прискіпливих і вдумливих читачів поезії був присутній поет та автор багатьох віршів, покладених на музику, Василь Губарець, заслужений журналіст України, доцент Інституту філології та масових комунікацій:

«Сьогодні за поетичне слово ніхто не платить, але любов, яка відчувається зараз у цьому залі, ліпша за будь-які гроші. У Анатолія Урбана, як і у будь-якого справжнього поета, з дитинства закладено почуття красивого. Митець наділений чудовим світобаченням, він заглиблений у життя природи! Поет у своїй стихії відчуває якийсь інший плин життя і максимально намагається наблизити читача до зображуваного: «…І полонин навкруг зелений спалах…», «… Під ноги знов стежина тут лягає…», «… Як обличчя торкне з полонин свіжий вітер…» Слово поетичне – вічне, і буде жити опісля ще дуже довго!»

Запам’ятався виступ Віктора Малишева (доктора технічних наук, директора Інженерно-технлогічного інституту):

− «Ми – друзі вже багато років, і такої любові до життя я ні в кого ще не бачив. Життєрадісність, світла віра в перемогу справедливості і добра пронизує всю його збірку. Мої улюблені рядочки, які повністю характеризують Анатолія: «Вже солідні роки / Підійшли, підступили, / Оптимістом живу / Що б там не говорили…».

Я, на жаль, не маю потуг до поезії, але вірші Анатолія настільки прості й зрозумілі, що душа не може не відгукуватися на його поетичні рядки. При читанні відчуваю якийсь дзвіночок усередині, знаю – це автор дає мені потужну силу позитивних емоцій. У такі хвилини відчуваю життя по-новому, по-особливому…»

Ніна Головченко, кандидат педагогічних наук, директор Імідж-центру університету:

− «Усе життя я дотична до літератури високого ґатунку, творчості всесвітньо визнаних письменників і поетів, твори яких є зразком ціннісних пріоритетів, довершеності художньої форми та продукують і розвивають новітні засоби художньої виразності. Це твори Шекспіра, Пруста, Джойса, Гессе, Толстого, Достоєвського, Чехова, Блока та багатьох інших.

Фах викладача зарубіжної літератури обумовлював дещо відсторонене ставлення до творчості людей, для яких поезія є не професією, а певним станом душі. Такі люди можуть бути редакторами, докторами технічних наук, але потреба бути самим собою, бути щирим, бажання примножувати довершеними і водночас простими словесними формулами красу і добро на землі, обумовлює постійне звернення їх до літературної творчості. Спілкуючись із такими людьми ближче, а їх у нас в університеті багато: Анатолій Урбан, Станіслав Забара, Віталій Карпенко, Олександр Глушко, Василь Губарець,− я зрозуміла просту істину. Їхні вірші чи проза толерантно наближають читачів до мистецтва слова. Адже, якщо непідготовленому читачеві висипати на голову в’язку тканину «потоку свідомості» Пруста чи іронічний підтекст творів Джойса, тотальний песимізм новел Кафки чи карколомні новації поетів-сюрреалістів, − не відбудеться нічого, як писав класик, окрім непорозуміння.

Доступні за формою, шляхетні за змістом вірші Анатолія Адольфовича Урбана формують мистецький смак масового читача. Через те на його творчому вечорі зібралися і науковці, і студенти, і працівники університету. І я бачила, як бриніли сльозами їхні очі, коли лунали рядки віршів, присвячені темі кохання, смислу життя людини на землі, наприклад: «…Знов радію весні / Й дуже теплому літу, / Тож і прагну так жить, Щоб щось добре робити. / Сонце в небі встає, / Щоб живе все зігріти. / Добрий слід на землі / Кожен має лишити».

Цей камерний вечір надовго запам’ятається усім присутнім, особливо молоді, якій і справді є над чим подумати після побаченого і почутого. Дуже хочеться, аби таких свідомих патріотів, закоханих чоловіків, люблячих батьків, небайдужих до чужого горя людей було якомога більше.

Бажаємо Анатолію Адольфовичу життєвої наснаги і квітучого натхнення! Бути здоровим і завжди молодим!
Довідка:

Анатолій Адольфович УРБАН народився 31 січня 1937 року в с. Тупичів на Чернігівщині. Педагог, поет, музикант, журналіст, редактор.

Навчання здобував у трьох школах: на Чернігівщині, Кіровоградщині, у Запорізькій області. 1954 року − випускник Олександрійської середньої школи. Вже у 4 класі Анатолій починає проявляти свій талант. Пише вірші до свят, які згодом друкують у шкільних та районних газетах.

У 1960 р. закінчив Ужгородський державний педагогічний інститут, отримавши диплом, де вказувалась спеціальність «Вчитель російської мови та літератури». За розподілом потрапляє на Закарпаття, тут у сільській школі викладає 2 роки. Згодом повертається до рідного села на Кіровоградщину, вчителює ще 2 роки.

З 1966 по 1970 рр. обіймає посаду відповідального секретаря редакції багатотиражної газети «Трибуна шахтаря». Далі дворічне навчання у вищій партійній школі при ЦК Компартії України разом із відомим журналістом Віталієм Карпенком.

Журналістський досвід роботи великий, працював у районних та міських газетах різних областей, серед яких: «Вогні комунізму» у м. Гайворон, «Ленінським шляхом», м. Коростишів, «Ленінська зоря», Макарівський р-н та ін. Понад 12 років працював у Володарській районній газеті «Соціалістичне село».

У 1994 року переїздить до Києва. Працює у газетах, журналах, у тому числі різних політичних партій (Християнсько-демократична партія, «Єдність», «Народний рух України» та ін.)

1 квітня виповниться 10 років, як Анатолій Адольфович Урбан займає посаду відповідального редактора газети «Університет «Україна».

Автор збірок «Вишневий цвіт» (2006) та «Добрий слід на землі» (2009). Готується до друку збірка «Одкровення».
Поделиться:





База даних захищена авторським правом ©unikum.asyan.org 2015
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи