Місце народження Івана Сірка icon

Місце народження Івана Сірка


НазваМісце народження Івана Сірка
Дата конвертації25.06.2015
Розмір91.9 Kb.
ТипДокументи
скачати




Володимир Маслійчук (м. Харків)
Місце народження Івана Сірка
Сформовану десятиліттями думку, що Іван Сірко народився поблизу Харкова, здається, не зовсім легко й спростувати. Та не з огляду критики джерел, а усвідомлення минулого на інакшому рівні ніж наукова дискусія - заперечення переконань і упереджень. В цьому разі й кількасот досліджень подібних нашому навряд чи відтиснуть стереотипи про “батьківщину” Івана Сірка. І все з того приводу, що про Мерефу як місце народження козацького ватажка вже написано певно сотні статей і заміток; у довідниках, енциклопедіях, біографічних нарисах, художніх творах чітко стверджується про “нашого славетного земляка” – Івана Сірка; сотні освічених людей з Мерефи, Харкова, численних мегаполісних селищ і містечок глибоко впевнені в цьому, й не потребують заперечень. І хоча чимало істориків уважають помилковою гадку про це місце народження відомого кошового, однак, знову ж на певному рівні історичної свідомості й пам’яті – Мерефа й батьківщина Івана Сірка – поняття синонімічні. Місце народження "сильного ватага", "головного фокусу свого часу" немов утягує Слобожанщину (й Мерефу зокрема) в коловорот українських подій XVII ст., є засобом для гордощів славетним минулим. Але…

Для дослідника тривожної доби XVII ст. місце народження будь якої важливої постаті носить швидше характер цікавої деталі, а не тривалих причинкових пошуків. Українське населення цього часу досить мобільне. Місце народження часто аж ніяк не визначало місцевість для майбутньої діяльності, а люди типу І. Сірка змінювали з десяток “батьківщин”, кидаючи набутки, “тихі води й превтішні пасіки”. Тобто, для (теж, до речі, не завжди “осілого”) мешканця ХХ ст. місце народження видатної постаті є цікавішим, ніж для мандрівця прикордоння XVII ст. Попри те, ми зважились на студії джерел.

Отже, Д.І. Яворницький, перший детальний біограф І.Д. Сірка пише про славного отамана: “Родом він був з козацької слободи Мерефи Слобідської України”1. Треба відзначити, що визначний історик за свого життя неодноразово критикувався за швидкоплинні висновки та некритичне ставлення до джерел2. Однак вчений дав і посилання на приступні нам надруковані “акти”3. Що ж бачимо: У першому документі, на який посилається Д.І. Яворницький, взагалі не згадується Мерефа, а йдеться про доньку І. Сірка та Лубенський Мгарський монастир. Наступний документ – прохання І. Сірком у московського царя м. Келеберди, на що 14 травня 1676 р. прийшла царська резолюція, щоб жив І. Сірко зі своєю дружиною у Мерефі, де поперед цього мешкав, або в яких інших “государевых” (певно, що слобідських В.М.) містах. Але попереднє місце проживання не є свідченням, що саме воно є місцем народження. Прямих згадок про те, що І. Сірко народився в Мерефі у цих документах немає. Не доцільне і подальше посилання Д.І. Яворницького щодо того, що І. Сірко мав у Мерефі млина та іншу маєтність, бо в документі, на який посилається вчений (а це лист І. Брюховецького до царя), йдеться про негаразди гетьмана з Сірком. Брюховецький, зокрема, пише, що Сіркові нічого на нього ображатися, бо він навіть дав отаману млин і будинок із засіками4. У листі не вказується, де саме І. Брюховецький дав млина і будинок. Але, певно, що не на Слобожанщині, над якою не мав юридичної зверхності й не міг розпоряджатися ґрунтами й маєтностями5. Опріч того, Брюховецький пише, що дав млина і братові І. Сірка. Але брат І. Сірка загинув саме в часи написання листа на Поділлі6, а на слободах жодного разу не згадується. Дані твердження Д.І. Яворницького про Мерефу як місце народження Івана Сірка не обґрунтовані. Чи слід звинувачувати вченого у даному разі? Певно, що ні. Сам родом з-під Харкова, себто "слобожанин", Яворницький, досліджуючи історію Запоріжжя, не міг не відзначити "слобожанське коріння" свого улюбленого героя. Бодай навіть так.

Ще більшою проблемою є те, що результати дослідження останків І. Сірка засвідчують, що він народився між 1605–1610 рр.7 Жодних документальних даних, що Мерефа існувала у цей час немає. Спроби довести, що Мерефа існувала ще у XVI ст. – “Це було українське поселення, про існування якого не знали московські воєводи”8, не зовсім вірні. В умовах прикордонної служби, суворого бюрократизму Московської держави не помітити навіть дрібне стабільне поселення протягом десятиліть було майже нереально. Переписчики на кордоні мали чіткі фіскальні цілі. В ретельній “Книге Большому чертежу” 1627 р. згадується р. Мерефа, від якої отримало назву поселення9, але аж ніяк не населений пункт.

Наступному обґрунтуванню про давність Мерефи теж не слід йняти віри. Йдеться про відомість за землі Харківського полку 1749 р., де дані про займанщини й володільців записувалися з уст старожилів. Про слобідку Артемівку поблизу Мерефи старожили відзначили, що оселена вона “в прошлых годах тому будет лет сто и больше … бывшим харьковским полковником Иваном Серкою”10. Але записи усних даних можуть мати істотні огріхи. Всякий опитуваний не фіксував, дати, не знав точного літочислення, звідки висловлювання “тому будет лет сто и больше”. Поруч з тим, події досить часто відбувалися не за пам’яті старожилів. Себто дата бралася досить приблизно. Наприклад, у цій же відомості про с. Рокитне зазначали, що воно поселене харківським полковником Григорієм Донцем “тому будет лет с пятдесят”11, себто близько 1699 р., але полковник помер 1690 р.12 Додамо, що визначити дату по усних згадках стосовно Мерефи не вельми зграбно, містечко кілька разів майже вщент руйнувалося татарами, востаннє 1711 р.13, поселення відновлювалося, нові мешканці знали попередню історію лише за чутками.

Незважаючи на те, що зараз, як на нас цілком вірно, окремі українські дослідники наголошують на значенні інших джерел крім письмових, вітчизняне історіописання насамперед тяжіє до тексту, письмове джерело та його критика були і є основою історичного дослідження. Думку, повторюємо, необґрунтовану, Д.І. Яворницького про Мерефу як батьківщину І. Сірка, заперечив 1914 р. Є. Альбовський, а після нього радянський вчений А.Г. Слюсарський. Цей історик відзначив, що Мерефа виникла пізніше Харкова і привів конкретні дані: В “Описании Харькова 1670 года” говориться про те, що “В Харьковском уезде в десяти верстах у Ржавого колодезя на проходах от Муромского шляху построен острожок”, але сторожі в ньому немає, “потому что от Муромского шляха поселилась слобода Мерефа”. У той же час за описом 1663 р. цей острожок згадається з сторожами. Жодних згадок про містечко Мерефу немає і у чолобитній про землі дітей боярських с. Архангельського 1659 р., хоча згадується річка Мерефа14. Такі згадки дозволяють стверджувати, що Мерефа виникла між 1663 і 1670 рр.

З усього вищесказаного слід зробити один висновок: Д.І. Яворницький вельми не точно визначив місце народження Івана Сірка, і відтак почалася плутанина з часом заснування слободи Мерефи на Харківщині.

Користуючись нагодою, відзначимо, що найбільш прийнятною датою заснування Мерефи є 1665 р. А містечко з повним правом може вважати своїм засновником, чи то пак, краще сказати, осадчим Івана Сірка. Саме 1665 р. І. Сірко став харківським полковником. З опису, на жаль, лише з опису, відомий цікавий документ 1665 р. про відмежування новій слободі Мурафі (так інколи називали Мерефу) земель, на чолі мешканців згадується “Ив. Сирко”15. Безпосередні документальні згадки про Мерефу розпочинаються 1667–1668 рр.16 Отже, виникнення містечка Мерефи, перші згадки про це поселення пов’язані з іменем Івана Сірка. Тобто не І. Сірко походить з Мерефи, а Мерефа від І. Сірка. Таке твердження щонайкраще підтверджує і біографія кошового. Влітку 1664 р. загони І. Сірка зазнають низку поразок від польських військ на Правобережжі, загострюються стосунки між кошовим та гетьманом І. Брюховецьким, через те, що останній без відома запорожців почав переговори з кримським ханом. Схильне до Брюховецького Запоріжжя, напевно, починає не лагодити і з Іваном Сірком і в жовтні 1664 р. Сірко виїжджає (з родиною) до Харкова17. Саме на Слобідській Україні в 50-х – 60-х рр. XVII ст. знаходили собі прихисток чимало опозиційно налаштованих до гетьманської влади старшин. До всього, до 1664 року І.Д.Сірко не згадується в жодному відомому нам документі, пов’язаному з Харковом. В квітні 1665 р. Іван Сірко приїжджає до Бєлгорода й прохає воєводу Рєпніна-Оболенського відпустити його до Москви18. У вересні 1665 р. Сірко вже згадується як харківський полковник19. Отже, діяльність Івана Сірка поблизу Харкова починається наприкінці 1664 р. Користуючись правом займати вільні землі й осаджувати слободи, Іван Сірко з іншими переселенцями напевно і заснували слобідку Мерефу на однойменній річці.

Де ж шукати Батьківщину І. Сірка? Певно, що на “Великому кордоні” від Дунаю до Яїку. Але найбільш слушною нам видається твердження відомого дослідника козаччини Ю.А. Мицика. В одному з листів гетьмана І. Самойловича до воєводи Г. Ромодановського переказані слова І. Сірка “А как де родился за ляхами, там хочет и умереть”. Значить, ймовірно, І. Сірко народився на початку XVII ст. на території Речі Посполитої, на думку Ю.А. Мицика, на Поділлі, в родині дрібної православної шляхти (в 1592 р., зокрема, згадується ім’я шляхтича Войтеха Сірка)20.

Відсутність прямих згадок про народження І. Сірка в Мерефі, прийнятніші думки про народження отамана в іншій частині України аж ніяк не повинні засмучувати шанувальників минулого. Ба, Мерефа може пишатися, що її осадчим була така колоритна постать як Іван Сірко.

1 Яворницький Дмитро. Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків // Іван Сірко. – К.: Веселка, 1992. – С.11; Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. – К.: Наукова думка, 1990. – Т.2. – С.229.

2 “Не маючи наукової методи й не дуже критично розбираючись в джерелах, Еварницький не зміг дати історії Запорожжа, яка б відповідала вимогам новішої історичної наук…” Про це з посиланнями на критиків Яворницького див. Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії. – К.: Українознавство, 1996. – С.172.

3 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археографической комиссией (далі АЮЗР). – СПб., 1878. – Т.9. – С.606, 607; АЮЗР. – СПб., 1882. – Т.12. – С.643.

4 Дане посилання в Яворницького (Історія зап. козаків. – С.229, 478). Соловьев, История России, СПб (? В.М.), ХІ, с.194; Насправді, Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – 3-е изд. – М., 1880. – Т.11: История России в царствование Алексея Михайловича. – Т.1. – С.194.

5 Цілком обґрунтовано про це висловився історик землеволодіння на Слобожанщині Є. Овчаренко: “Отже, ми повинні визнати, що твердження, ніби-то Слобожанщина з самого початку була під гетьманським реґіментом, і тільки десь у 60-х роках XVII ст., навіть з кінцем цього десятиліття, відокремилася від решти України, яка залишилася й надалі під зверхністю гетьманів, не має жодних підстав” Див. Євген Овчаренко. Земельна власність у Слобідській Україні в XVII – XVIII в. Її походження і форми // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. – Кн.17. – К., 1928. – С.48 (Власне, див. всю цю працю). Мало того, козацька старшина слобідських полків ревно оберігала свою монополію на землю. відзначаючи в одній з чолобитних 90-х рр. XVII ст.: “гетманского регименту старшина и казаки всякия волности и мельницы и земли имеют в гетманских городях, а в наших слободских городях гетманского регименту люди никакими землями и мельницами никогда не владели” (Див. Важинский В.М. Землевладение и складывание общины однодворцев в XVII в. (На материалах южных уездов России). – Воронеж: Изд-во Воронежского гос. университета, 1974. – С.159).

6 Jerlicz J. Latopisies albo kronika Joahima Jerlicza / Z rekopismu wydal K. Wl. Wojcicki. – Warszawa, 1853. – P.2. – S.92.

7 о Юрій Мицик Отаман Іван Сірко – Запоріжжя: РА Тандем У, 2000. – С.4; Див. про обстеження останків І. Сірка: Пам’ятки України. - №1. – 1989. – С.47.

8 Михайлин І.Л. Слобожанська сучасниця Богдана Хмельницького // Історичні віхи Слобідської України XVII - початок ХХ ст. – Харків, 1997. – С.43.

9 Книга Большому Чертежу: Памятник 17 в. – М.; Л.: АН СССР, 1950. – С.63, 74.

10 Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний) в XVII – XVIII столетии. – Х., 1886. – Т.1. – С.290.

11 Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний) в XVII – XVIII столетии. – Х., 1886. – Т.1. – С.291.

12 Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – Отд.1: Монастыри. – М., 1857. – С.57 (далі Филарет … Отд.).

13 Загалом посиланню на дати в минулому не слід йняти особливої віри. В описі міста Мерефи 1773 р. сказано: “Сей город Мерефа с начала поселен 7192 г. (1684 р. В.М.) и собирались на поселение малороссияне из-за Днепра полских и малорусских мест … А кто осадчей был неизвестно по неимению старожилов и письменных изъяснений” (Багалей Д.И. Материалы по истории колонизации и быта степной окраины Московского государства. – Харьков, 1890. – Т.2. – С.221). Про розорення Мерефи 1711 р. див. цей же збірник Д. Багалія - С.222, Филарет … отд.ІІ: Уезды Харьковский и Валковский. – Стб.89-90.

14 Альбовский Е. Харьковские казаки вторая половина XVII в. – СПб., 1914. – С.105; Слюсарский А.Г. Социально-экономическое положение Слобожанщины в XVII – XVIII вв. – Харьков: Книжное издательство, 1963. – С.100; Див. про межування 1659 р. Багалей Д.И. Материалы для истории города Харькова в XVII в. – Харьков, 1905. – С.25.

15 Цей документ знаходився в Одесі в стовпцях графа М.М. Толстого, за описом О. Маркевича “V. Память 7173 г. іюня 20. П.В. Каменеву о поездке в новую слободу Мурафу для описания близ-лежащих пустых земель о даче которых просили государя новоприхожие из разных городов черкасы Ив. Сирко с товарищи” (Маркевич А. Столбцы, принадлежащие графу М.М. Толстому в г. Одессе // Киевская старина. – 1889. - №2. – С.507).

16 Центральний державний історичний архів України в місті Києві. – Ф.1791. Оп.2. стовп.69, скл.2,17-18.

17 АЮЗР. – СПб., 1867. – Т.5. – С.216-217, див. також с.209.

18 Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. – Т.2. – С.274.

19 Данилевич В. Нові дані для біографії І. Сірка // Записки Українського наукового товариства в Київі. – К., 1908. – Кн.3. – С.142, 144. Узагалі, ми збираємося присвятити цій сторінці діяльності І. Сірка окрему розвідку.

20 Юрій Мицик Назв. праця с.5, див. також цікаву біографічну довідку Віслава Маєвського в Polski Słownik biograficzny. – T.37. – Warszawa, 1997. – S.566.

Summary:

The article devoted to the Kharkov colonel Ivan Syrko who populated Merefa, concerning his birthplace. The author twins down the idea expressed by many scholars that Syrko was born in Merefa.
Поделиться:





База даних захищена авторським правом ©unikum.asyan.org 2015
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи