Люди, я люблю вас усіх!” icon

Люди, я люблю вас усіх!”


НазваЛюди, я люблю вас усіх!”
Дата конвертації27.06.2015
Розмір36.03 Kb.
ТипДокументи
скачати

Голос України. – 2005. – 8вересня
Люди, я люблю вас усіх!”
“...Тільки ви цього не знаєте, бо мій тихий голос глухне у вашому щоденному гаморі. Але його чують ті, хто схиляється наді мною. Вони вам скажуть»,— писав Василь Думанський — талановитий письменник, поет і філософ із села Серединка, що на Вінниччині. 22 серпня йому виповнилося б 55 років.

Доля нагородила Василя надзвичайною силою духу, але не дала здоров'я. Від народження хлопець був прикутий до ліжка. Жорстокий діагноз — мієліт — не давав жодних шансів на одужання. А підтримкою, ногами й руками, були мама Галина Семенівна й батько Михайло Миколайович. Ці надзвичайні люди своєю любов'ю надихали сина на життя. Двері їхнього будинку завжди були відчинені.

Середню освіту хлопець здобував удома. Він постійно займався самоосвітою: багато читав і аналізував. Тож до його порад односельці ставилися з великою повагою. Батько за проектом сина побудував нову хату. А мати за синовими малюнками створювала неабиякі вишивки.

Василь не мав можливості подорожувати. Весь його світ — це друзі, радіо, газети, книги. Та багатій уяві й аналітичному розуму для створення шедеврів цього виявилося достатньо.

«Перший нехитрий вірш потрапив на шкільний конкурс творчості. А через кілька тижнів — повернувся надрукованим у районній газеті! Не скажу, чи мав я відтоді більшу радість, бо то було хоч і маленьке, проте утвердження, що я теж є! І тоді забажалося написати багато віршів — цілу збірку! І назвати її «Мости», які мали б єднати всі береги, щоб серця до сердець ходили», — ділиться у творі «Мій день» Василь Думанський.

І відтоді храм його душі почав переливатися на папір у неповторні вірші, казки, оповідання, які надихали, вчили, підтримували.

«У темряві, навіть запалений сірник — світло»

Це рядки з твору, який не лише підтримав у тяжку хвилину, а й врятував життя.

— Я іншу люблю, а не тебе, — кинув чоловік і грюкнув дверима.

В очах Наталі потемнію. Вона до останнього не вірила, що її чоловік ходить до другої. Умить світ розколовся навпіл, а життя втратило сенс. Що робити?..

Північ. Довкола нікого. На думку спало найстрашніше. Але як так піти? Потрібно хоч листи на прощання залишити. Написана. Мамі, сестрі, чоловіку. До фатального кроку залишилася мить. Аж в голові майнуло: а як же сини, треба і їм написати. Зняла петлю, злізла з горища, ввімкнула світло.

Очі наштовхнулися на перегнуту газету, в якій великими літерами було написано «Вибір». Немов магнітом, потягнуло прочитати. Слово за словом і відчула, як хтось невидимою рукою знімає важкий тягар і дбайливо обнімає за плечі. На душі стало легко і затишно. Рікою потекли сльози. Заснула. А коли прокинулася, поряд стояли син, мама і чоловік. Увечері, перехвилювавшись, Наталя забула про листи...

— Не знаю сильнішої людини. Василько не міг самостійно рухатися, сидіти, а останні роки навіть тримати ручку, та під час спілкування ці фізичні вади зникали. Вони ховалися за його великою любов'ю, добротою і мудрістю. Я і нині звіряю людей по Думанському, — ділиться Наталя.

«Серединка моя — тепла крапка на карті України»

Василь дуже любив своє рідне село, й воно віддячує йому взаємністю. У школі створено кімнату-музей Василя Думанського, в якій проводяться класні години і вечори. Діти з цікавістю вивчають твори свого земляка, пишуть на них відгуки та вірші, малюють дивовижні картини.

З виходом у світ першої збірки Думанського «Мій день» було влаштовано свято села. Це перейшло в добру традицію, якій нині — вже десять років. Щоліта, напередодні Дня незалежності серединчани вшановують світлу пам'ять свого земляка і підводять підсумки жнивної кампанії.

Цього року Серединка посіла перше місце в Бершадському районі у номінації «Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва». І це не випадково, адже тут землі багаті, люди працьовиті, а керівники мудрі. Голова сільради Леонід Горячківський має двадцять п'ять років фельдшерського стажу, тож не на словах знає, що кому болить. А голова господарства ТОВ «Прогрес» Олександр Кавун, як і його батько Федір Михайлович, любить землю та слово і продовжує вшановувати творчість Думанського.

Того дня у село приїхало багато друзів. Святкового настрою не змогла зіпсувати навіть злива. Напевне тому, що серед щирих та гостинних серединчан був незримо присутній Василь Думанський.

«І я, коли скінчиться мій час, лиш перестану бути»

...пророкував «серединський Сковорода». Його життя обірвалося на 46 році. Але свою мудрість він залишив нам у творах. Остання збірка «Вибір» є майже в кожній бібліотеці України, більш ніж у двадцяти країнах світу, дійшла аж до Південного полюса. В український антарктичний центр імені академіка Вернадського потрапило дві книжки. Одну заступник директора з наукової роботи Геннадій Мілінєвський з підписами полярників повернув у Серединку. А другу залишив у бібліотеці Антарктики.

Василь Михайлович не просто існував, а творив. Ім'ям цієї мужньої людини у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» буде названо Вінницький осередок Всеукраїнської громадської організації студентів з інвалідністю «Гаудеамус». А ще — за досягнення в галузі літератури планується запровадити заохочувальну стипендію імені Василя Думанського.

Кожен з нас мріє прожити життя недаремно. Василю Михайловичу це вдалося. Бо керувала ним велика любов до життя та людей, яка «ніколи не вичерпується до самого дна».

Оксана КАЛУГІНА.
Поделиться:





База даних захищена авторським правом ©unikum.asyan.org 2015
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи