Дистанційне навчання в школі Вступ icon

Дистанційне навчання в школі Вступ


НазваДистанційне навчання в школі Вступ
Дата конвертації30.06.2015
Розмір111.37 Kb.
ТипДокументи
скачати

Дистанційне навчання в школі

Вступ







Одним з пріоритетних напрямів про­грами модернізації загальноосвітньої і вищої школи визнане дистанційне навчання. В 2000 році прийнята Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні (затверджено Постановою МОН України В.Г.Кременем 20 грудня 2000р.), створені Українська Система Дистанційного Навчання - UDL System та Український центр дистанційної освіти (УЦДО), центри та лабораторії на базі вищих навчальних закладів. Дистанційна форма навчання успішно використовується у вищій освіті, при професійній підготовці та перепідготовці кадрів, підвищення та удосконалення професійного рівня спеціалістів, для самоосвіти. На рівні загальноосвітніх навчальних закладів дистанційна форма навчання - справа нова. Впровадження елементів дистанційної форми навчання в школі є необхідною умовою для досягнення су­часного рівня якості освіти.

В чому полягає суть дистанційного навчання, історія його виникнення, методологічні особливості, як воно впроваджується в школі на сучасному етапі – саме цим питанням і присвячена стаття.

Дистанційне навчання (ДН) – це одна із форм організації на­вчального процесу, при якому усі або час­тина занять здійснюється з викорис­танням сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій при територіальній віддаленості викладача й учнів. Дистанційне навчання в школі відкриває можливість вивести на новий рівень до профільну і профільну підготовку учнів, дозволить забезпечити гнучкість та багатоваріантність у навчанні, сприятиме більш повному розкриттю потенціалу учнів, через фактично необмежену кількість дистанційних навчальних курсів. Саме дистанційна форма навчання відкриває можливості для учнів, які пропускають школу з поважних причин (змагання, конкурси, або хвороба та інше ) та особливо для тих, хто за станом здоров’я навчається індивідуально, якісно задовольнити власні потреби в здобутті освіти.
Історія дистанційного навчання

Дистанційне навчання має свою, майже 200-річну історію. В 1836 р. в Університеті Лондона було вперше запроваджене кореспондентське навчання. Навчальні матеріали подавалися від навчального закладу до студента (та у зворотному напрямку) лише в письмовій формі та пересилалося поштою. Ця форма навчання була поступово запроваджено іншими університетами, в 1892 р. в університеті Чикаго, в 1911 р. в університеті Квінсленда. В СРСР з 20-их років ХХ ст. впроваджено, як різновид кореспондентського навчання, - заочне навчання.

Навчальний заклад Студент



З розвитком радіо та телебачення у кінці 1960-х на початку 1970-х років на Заході відбулися зміни в заочному навчанні, коли, крім кореспондентського подання матеріалу, у навчальному процесі стали використовуватися радіо- і телепередачі, очні зустрічі студентів з викладачами. На зміну старому терміну почали застосовувати новий, який більше відповідав формі навчання, - «дистанційне навчання».
Теорії дистанційного навчання

Ранні концептуальні теорії дистанційного навчання характеризуються спрямованістю на студента як активного учасника навчального процесу, який самостійно створює свій навчальний простір та розглядають викладача та навчальний заклад як інформаційне джерело. До теоретиків дистанційного навчання раннього періоду відносять Р. Елінг, О.Петерс. У теорії автономії та незалежності (Рудольфа Елінга) дистанційне навчання розглядається як багатовимірна система процесів навчання і зв’язку за допомогою штучного сигналу-носія та виділяються виміри цієї системи:

    1. Студент;

    2. Суспільство (законодавство, уряд, сім’я та ін.);

    3. Заклад дистанційного навчання;

    4. Мета навчання;

    5. Зміст навчання;

    6. Результат навчання;

    7. Відстань;

    8. Носій сигналу.

На схемі 1 подано виміри систем навчання за теорією автономії та незалежності Рудольфа Елінга.





Схема 1.

До сучасних теорій дистанційного навчання відносять, насамперед, теорію реінтеграції актів викладання і вивчення Десмонда Кігена, теорії еквівалентності дистанційного навчання Майкла Сімонсона та Дага Шейла, тривимірну теорію дистанційного навчання Джона Вердьюіна та Томаса Кларка.
Принципи дистанційного навчання

В основу дистанційного навчання покладені класичні принципи дидактики:

  • природо відповідність;

  • науковість і доступність;

  • наочність;

  • свідомість та активність;

  • системність;

  • систематичність і послідовність;

  • зв'язок теорії з практикою.

Дистанційному навчанню характерні класичні дидактичні ознаки, таких як: мета, зміст, методи, засоби, форми навчання, тих, кого навчають, і тих, хто навчає. Але ДН має і специфічні характеристики. Однією із таких характеристик є те, що дистанційне навчання побудоване в основному на принципах інформатизації освіти і широкому застосуванні телекомунікаційних технологій. Сучасні принципи ДН за В. Биковим та Н. Клокар:

  • інтерактивність – передбачає діалог викладача з користувачем;

  • адаптивність – забезпечує індивідуальний темп проходження навчання, передбачає самостійний вибір реєстрації слухачем, сам курс, де й коли зручно навчатися, а також терміни консультацій і складання іспитів, періодичне відновлення навчальної діяльності;

  • гуманістичність – полягає в спрямованості навчання та освітнього процесу в цілому до людини; у створенні максимально сприятливих умов для оволодіння змістом навчання; засвоєнні обраної професії для розвитку і прояви творчої індивідуальності, високих громадянських, моральних, інтелектуальних якостей, що забезпечували б йому соціальну захищеність, безпечне та комфортне існування;

  • пріоритетність педагогічного підходу під час проектування освітнього процесу – передбачає проектування дистанційного навчання з розробки теоретичних концепцій, створення дидактичних моделей тих явищ, що планується реалізувати; досвід комп'ютеризації дозволяє стверджувати, що коли пріоритетною є педагогічна сторона, система виходить більш ефективною;

  • педагогічна доцільність застосування нових інформаційних технологій – вимагає педагогічної оцінки ефективності кожного кроку проектування та створення дистанційного навчання; тому на перший план необхідно ставити не впровадження техніки, а відповідне змістове наповнення навчальних курсів і освітніх послуг;

  • вибір змісту освіти – відповідність змісту дистанційної освіти нормативним вимогам Державного освітнього стандарту і вимогам ринку;

  • забезпечення захисту інформації, що циркулює в дистанційному навчанні – передбачення організаційних і технічних засобів безпечного та конфіденційного зберігання, передавання і використання потрібних відомостей, забезпечення їх безпеки під час зберігання, передавання й використання;

  • стартовий рівень освіти – вимагає певного набору знань, умінь, навичок;

  • відповідність технологій до навчання – адекватність технологій навчання моделям дистанційного навчання;

  • гнучкість і мобільність – створення інформаційних мереж, баз і банків знань та даних для дистанційного навчання, що дозволять коригувати або доповнювати освітню програму; водночас вимагається збереження інформаційної інваріантної освіти, що забезпечує можливість переходу на навчання по споріднених або інших напрямках;

  • неантагоністичності дистанційного навчання існуючим формам освіти – проектоване дистанційне навчання зможе дати необхідний соціальний та економічний ефект за умови, якщо створювані та впроваджувані інформаційні технології стануть не чужорідним елементом у традиційній системі освіти, а будуть природно інтегровані в неї;

  • економічність – передбачає раціональне використання фінансових та матеріальних ресурсів, точний розрахунок ефективності підвищення кваліфікації за даною формою навчання.

Дотримання цих принципів, адаптування їх для загальної освіти під час впровадження дистанційного навчання в школах сприятиме розвитку та поліпшенню ефективності навчання учнів, а також певною мірою визначить зміст, форми організації та методи дистанційного навчання.

На схемі 2 подано принципи дистанційного навчання.



Схема 2
Технології дистанційного навчання

20 грудня 2000 року Постановою МОН України була прийнята Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні [1]. В концепції визначено, що «Дистанційна освіта - це форма навчання, рівноцінна з очною, вечірньою, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання.»

До складу технологій ДН входять педагогічні та інформаційні технології.

«Педагогічні технології дистанційного навчання - це технології опосередкованого активного спілкування викладачів зі студентами з використанням телекомунікаційного зв'язку та методології індивідуальної роботи студентів з структурованим навчальним матеріалом, представленим у електронному вигляді.

Інформаційні технології дистанційного навчання - це технології створення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супроводу навчального процесу дистанційного навчання за допомогою телекомунікаційного зв'язку.»

На схемі 3 представлені технології дистанційного навчання.



Схема 3. Технології дистанційного навчання.
Дистанційне навчання в школі на сучасному етапі

На сучасному етапі дистанційне навчання в школі впроваджується на рівні експериментів.

За Наказом МОН № 1231 від 29.12.2009 відділом дослідження і проектування навчального середовища ІІТЗН АПН України з 01 березня 2009 р. по 30 вересня 2011 р. проводився експеримент з дистанційного навчання школярів (Науковий керівник проекту к.т.н. Богачков Юрій Миколайович). В проекті прийняли участь школи Києва та школи інших регіонів України. Концептуальні положення експерименту, одержані результати дозволять оптимізувати процес впровадження ДН в загальній освіті України.

Від вчителів впровадження елементів дистанційного навчання в школі вимагає здійснення освітньої діяльності за новими технологіями, апробацію та впровадження новітніх методик організації навчального процесу. Впровадження дистанційного навчання не можливе без застосування інформаційно-комп’ютерних технологій як інструменту, що допомагає розширити можливості як учнів так і вчителів, а також зробити вирішальний вплив на зміну та покращення освіти. Застосування новітніх інформаційно-комп’ютерних технологій змінює роль вчителя, стимулює до впровадження нових педагогічних прийомів і підходів у підготовці до уроку. Досить важливими стають такі якості, як здатність застосовувати інноваційні методи використання комп’ютера та можливостей, які він надає, з метою активізації пізнавальної діяльності, високий рівень технічної грамотності, поглиблення та здобуття нових знань. Вчитель повинен оволодіти прийомами та технологіями ДН на професійному рівні, стати тьютером, а для цього пройти необхідну підготовку та навчання. Курси, які готують тьютерів – вчителів з дистанційного навчання - можна пройти в «Дистанційній академії» ВГ «Основа» (http://osnova.com.ua/). Дуже важливо вчителю набути вмінь конструювати власний курс та вміти його супроводжувати – організовувати дистанційне навчання.

Елементи дистанційного навчання використовуються в школах при організації олімпіад та конкурсів. Предметні олімпіади з інформатики «Бобер» для учнів 5-11 класів, проводяться в інтерактивній формі, дистанційні конкурси «Кенгуру» з математики та «Ведмежатко» з мови та літератури , в яких учні з 2-го по 11-ті класи приймають активну участь.

Звичним для багатьох вчителів школи є спілкування з учнями через мережу Internet: консультації, обмін завданнями та їх виконання, підготовка проектів та інше. Під час карантину таке спілкування набуло масового характеру, учні одержували завдання через розсилку та на сторінках сайту школи.

Для вдалого впровадження елементів ДН вчителю необхідно мати навички користування комп’ютером.

Такі елементи ДН, як індивідуальний план навчання, із використанням можливостей Internet для інтерактивного спілкування між учнем та вчителем та інші, ефективні при організації індивідуального навчання учнів, які за станом здоров’я не можуть відвідувати школу, - для, так званих, «надомників». Робота з вчителями та учнями спрямована на оволодіння ними навичок роботи з комп’ютером та використання можливостей мережі. Для вчителів, які залучаються до індивідуального навчання проводяться практичні семінари, на яких відпрацьовуються основні прийоми комбінування елементів ДН із індивідуальним навчанням. Як показує практика, важливо впроваджувати єдині вимоги, якими повинні керуватися вчителі при роботі з учнями (розклад консультацій, порядок листування, організація чату, та інше.) та враховувати доцільність використання елементів ДН на різних етапах навчання.

Висновки

Через потреби часу та з власної ініціативи вчителі шкіл використовують елементи ДН в своїй роботі. Але для того, щоб дистанційне навчання стало повноцінною формою навчання для тих, хто його потребує, необхідно вирішення багатьох питань та проблем не лише на рівні школи.

Для дистанційної форми навчання в школі повинна бути підготовлена наукова – методична база, робочі навчальні плани із годинами на дистанційні курси та факультативи, проведена велика підготовча та організаційна робота. Як в кожній новій справі на шляху впровадження ДН в загальноосвітніх закладах є багато труднощів:

  • відсутність досвіду роботи в даному напрямку;

  • відсутність достатньої нормативно-правої та науково-методичної бази;

  • необхідність психологічної підготовки всіх учасників навчально-виховного процесу до запровадження та використання такої інновації;

  • невизначеність чітких розмежувань розподілу навчального часу на очне та дистанційне навчання;

  • відсутність системи підготовки педагогів-предметників до використання та запровадження дистанційного навчання в школі;

  • недостатнє забезпечення технічними засобами як школи так і учнів;

  • недостатній рівень володіння комп’ютерною технікою, навичками роботи в Інтернеті, використання інтерактивних технологій навчання;

  • не сформованість навичок самоосвіти, саморозвитку, саморегуляції, професійної рефлексії;

  • складність у розробці навчальних програм, підручників, посібників, недостатня варіативність;

Проблем багато, але сучасна загальноосвітня школа із традиційною класно-урочною системою відчуває необхідність у запроваджені дистанційної форми при навчанні учнів старшої школи, при організації допрофільної підготовки та профільного навчання, індивідуального навчання учнів на дому, але вже не на рівні застосування окремих її елементів, а на рівні повноцінного впровадження дистанційної форми в системі загальної освіти. У вирішенні цього вкрай важливого питання потрібен системний підхід.
Список використаних джерел

1.  Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні. (затверджено Постановою МОН України В.Г.Кременем 20 грудня 2000р.)

2. Биков В. Ю. Дистанційне навчання в країнах Європи та США і перспективи для України // Інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу: інноваційні засоби технології : монографія / [В. Ю. Биков, О. О. Гриценчук, Ю. О. Жук та ін.] / Академія педагогічних наук України, Інститут засобів навчання. – Київ : Атіка, 2005. – С. 77–140.

3. Клокар Н. Методологічні основи запровадження дистанційного навчання в системі підвищення кваліфікації / Н. Клокар // Шлях освіти. – 2007. – №4 (46). – С. 38–41.

4. Ковальська К.Р. Дистанційне навчання як перспективна форма розвитку предметно-орієнтованих професійних компетентностей учителів. http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/

5. Моисеев Е. «Дистанционное образование в школе», ж. «Директор школи. Украина», февраль 2010 года.

6. http://testportal.org.ua/ сайт експерименту з дистанційного навчання школярів  (керівник  к.т.н. Богачков Ю. М.)

7. http://www.ime.edu-ua.net/nauk.html Відділ дослідження і проектування навчального середовища ІІТЗН АПН України
Поделиться:





База даних захищена авторським правом ©unikum.asyan.org 2015
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи